2013/06/10 23:50:13
ось бачиш його такого неприступного і суворого, і думаєш про нього, сама дивуючись собі, що думаєш про абсолютно сторонню людину.а потім раптом опиняєшся з ним на відстані півтора метрів. розповідаєш, як тебе звати, чому ти тут – так треба, такі правила роботи в групі. дивишся йому в очі. слухаєш. і думаєш: а він не такий вже і суворий. а потім під час спільного завдання передпліччям мимохіть торкаєшся до його руки… й усі наступні зустрічі заглядаєш йому в очі, намагаючись відгадати, чи думає він про тебе. забороняєш, забороняєш, забороняєш собі думати про нього. і все одно заглядаєш йому в очі. а він ходить поруч веселий, і чомусь ще дуже-дуже далекий. твій страх переростає в божевільну сміливість, і ти починаєш говорити з ним більше ніж з іншими, але не ніжно – з викликом. а він з кожною зустріччю в компанії сідає все ближче і ближче, й одного дня навіть вирішує тобі допомогти мити горнята після компанійського чаювання. ти ніколи не скажеш йому, як підкошувалися в тебе коліна тоді, коли ви разом тримали руки під струменем води. й у голові звучало як мантра «не думай про нього, не думай про нього, не думай про нього…»



одного вечора він пішов з тобою до метро, хоч йому треба було в інший бік. і ти йшла поруч із ним й вигадувала теми для розмови, бо від нав’язливого думання балачка ніяк не виходила невимушеною. приїхала додому, і зробила найбільш виправданий з усіх своїх шалено сміливих вчинків – есемескою подякувала за те, що провів тебе. почався тиждень есемесок. щораз відкритіших, тепліших, ближчих… за ним була зустріч, несміливий доторк рук, твоя долоня в його долоні, перші дуже ніжні, зворушливі обійми, а ти все ще не знала що думати.



як зрозуміти, коли починаються стосунки? зараз це все так непевно. ні обійми, ні поцілунки, ні навіть близькість ні до чого нікого не зобов’язує. і буває люди, а часто це саме дівчата, можуть місяцями мучитися питанням: ми разом? ти не знаєш, як сприймати його, як сприймати себе. тим більше, якщо ставишся до того всього по-старомодному серйозно, і все це з тобою вперше. коли стільки чекала, шукала й от, здається, знайшла ЙОГО. коли страшенно боїшся зробити невірний крок – поспішити чи відлякати, загальмувати чи відштовхнути.



це вже потім, через багато тижнів, коли ми дійсно знали, що ми разом, Даньо мені сказав: вже після того, як він вперше взяв мене за руку – в його розумінні ми стали парою. а я два тижні мучилася, аж поки не стався перший поцілунок. тоді я нарешті повірила! ))) але ми все одно домовилися рахувати від Даньової дати – від 10 червня.


0 посетителей, 27 комментариев, 0 ссылок, за 24 часа