2013/05/30 01:41:43
Останнім часом я все частіше чую зауваження стосовно моїх захоплень, мовляв, вони занадто "чоловічі". Мої лижі занадто широкі та екстремальні, велосипед занадто небезпечний (краще катайся парками на сіті-байку, щоб не попсути манікюр (с)), і навіть пейзажним фото, яке я так хочу освоїти, жінки не цікавляться.

У рідних також несподівано почався новий етап - тепер замість мантри "не повторюй наших помилок", вони перемкнулись на "тобі пора створювати сім"ю і спрямовувати енергію туди". Чесно кажучи, інколи це добряче дістає.

Мовчки дякую всесвіту за те, що живу не у середньовіччі і думаю, чому людям світ клином зійшовся на моєму "неправильному житті"? Окей, я можу все змінити, можу поставити штампик для галочки, створити чергову нещасливу сім"ю, знову стати офісним планктоном, щоби було "нормально", щоб було "як у всіх". Але кому від цього стане легше?

Уся правда в тому, що я себе не почуваю достатньо дорослою для відповідного буття. У мене всередині вітер, драйв і ураган ендорфінів. Мама каже, що це мине, але мені здається, що це -діагноз і це таки неминуче.

Інша справа, що в моїх захопленнях дійсно мало осіб прекрасної статі. І це дещо складно, адже ти переважно перебуваєш у чоловічій компанії, мусиш кататись на рівні, або, принаймні, тягнутись до нього, бути сильною, фізично і морально, не розкисати, йти до мети, і водночас не забувати про те, що ти - жінка. Варто додати,що нам буває дуже страшно і нам складніше боротись із цим страхом, тому що у жінки від природи більш виявлений інстинкт самозбереження. Мені  здається, саме тому дівчата у своїх "нестандартних" захопленнях більш обережні, більш чутливі до своїх меж і менше травмуються.

Лишається питання - чому 80% суспільства вважає таких осіб нещасними і неврівноваженими? Стереотипи, а-ля, жінка з борщем біля плити? Заздрість? Чому? Я ж маю особистий прямопротилежний приклад - подругу nifle_real , у якої і сім"я, і дитина, і байки і фото, і яка мене дуже сильно підтримує у всіх моїх починаннях, що для мене дуже важливо.

Рідні ж не розділяють моїх захоплень. Думаю, їм страшно, що мені скоро 25, а в цей вік більшість людей віддають дітей у садочок. А я, а я, скільки себе пам"ятаю, завжди прагнула до свободи і природи. Ще в 1 класі я написала твір, що хочу жити біля тварин, вивчати флору і фауну, пірнати в море. Вчителька посміялась і сказала, що я передивилась телевізор :)  На моїй дитячій дошці бажань висять картинки дайверів з акулами, піраміди в Гізі, логотипчик National Geographic...

До речі, останній сьогодні в дещо пригніченому настрої придбала за останні гроші. Відкрила на сторінці з коротенькою історією про Герлінде Кальтенбрунер, яка у 30 років почала займатись альпінізмом і яка за цей час зійшла на 14 піків восьмитисячників без додаткового кисню. Погортала історії про вчених, які з кожної сторінки спонукають йти до поставленої мети. Вони наче всі підбадьорюють і кажуть: "головне - слухай серце!".

Ці люди - граний приклад того, що починати новий шлях, звертати до мрії -ніколи не пізно, основне - бажання. Варто зазначити, що у всіх цих людей є сім"ї. І в мене теж буде, коли я цього дійсно захочу. І це буде не для галочки, це буде людина, яка розділятиме мої захоплення і з якою життя стане тільки яскравішим. І усі мої хобі, мої гори, велосипеди, лижі, пробіжки, це все залишиться зі мною, доки я дихаю, доки маю змогу рухатись. Тому що таке моє життя і я так чуюсь щасливою.

Просто дозвольте собі мріяти і здійснювати власні бажання, адже це так просто!

0 посетителей, 25 комментариев, 0 ссылок, за 24 часа