2013/01/29 23:48:04
Гнітющий якийсь стан у мене після сьогоднішного маршу пам*яті героїв Крут.
І хай не кидають в мене камінням друзі та знайомі націоналістичного спрямування, але найсильніше від цієї ходи перло не патріотизмом, не героїзмом, не ідеологією і не єднанням, а чистою агресією. Причому, такою агресією, від якої хочеться втекти і сховатись. І не тільки ворогам, а усім підряд. Бо важко передбачити, що наступної хвилини може зробити натовп з такими настроями, заряджений на негатив. Десь з такими настроями футбольні агресори зазвичай трощать машини, вітрини та макдональдси. І енергія ця могутня, але неконтрольована. І ніколи не передбачиш, хто наступної миті здасться ворогом для такого натовпу.


І справа зовсім не в тому, що топтали радянський прапор, що кричали "комуняку на гілляку" та "зека геть", справа в тому ЯК це робилось.
Різноманітні кричалки вигукувались такими голосами, що випадкові перехожі з острахом розходились від гріха подалі та лякались. Виглядало це так, ніби вороже військо прийшло на чужу територію, щоб "пытать и вешать, вешать и пытать".

- Будьте агресивними, і говоріть завжди українською, щоб всі знали, на чиїй вони землі, - сказав хтось в мегафон.

Ви серйозно думаєте, що "українська мова" і "агресія" мають стояти в одному реченні? Ви справді вважаєте, що це популяризуватиме українське та покращить імідж патріотизму? Вибачте, панове, але такі марші, такі гасла, з такими настроями тільки відлякують.



Коротше я за популяризацію українства через етнічні фестивалі, через акції єднання, через добрі пікети з намальованими на обличчях прапорами і посмішками.
І проти неконтрольованої агресії. Вибачте.
0 посетителей, 35 комментариев, 0 ссылок, за 24 часа